Теріторія України

Нам невідомо, чи відповідь на цей запит була інформативною. Якщо ви Станіслав, будь ласка, авторизуйтесь і вкажіть, наскільки успішним був запит.

Відповідно до ст. 2 КУ (Документ 254к/96-ВР прийнятий 28 червня 1996 року) суверені-тет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до Декларації про державиний суверенітет України (Документ 55-XII, від 16.07.1990) - Верховна Рада Української РСР проголосила державний суверенітет України
як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її терито-рії. Відповідно до частини V територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Одним із визначальних чинників державотворення після проголошення незалежності Ук-раїни, ознакою її правосуб’єктності є встановлення державного кордону.

Дія нормативно-правового акта - це здатність нормативно-правового акта створювати юридичні наслідки на певній чітко означеній території для чітко означеного кола осіб і є об-меженою періодом дії, коли закон має юридичну чинність.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР (Документ 1427-XII від 24.08.1991) з моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки.

Виходячі з вищезазначеного є очевидним що для визначення прав і обов’язків учасників
як цивільних так і публічних правовідносин визначальним чинником є територія, на яку по-ширюється юрисдикція України як держави. Проте жоден з вищезгаданих нормативно право-вих актів не має визначення терміну «територія України» і не містить посилань на інші нор-мативно-правові акти, які таке визначення мали б, з чого випливає практична необхідність з’ясування меж теріторї що знаходиться під юрисдикцією України, як держави.

В статті 1 ЗУ «Про державний кордон України» (Документ 1777-XII від 4 листопада 1991)
державий кордон України визначено як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Стаття 2 ЗУ «Про державний кордон України» говорить що державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення захисту та охорони державно-го кордону і території України.
Статтею 4 «Про державний кордон України» визначається що затвердження документів демаркації державного кордону України здійснюється Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а зберігання документів демаркації державного кордону України здійснює Державна прикордонна служба України в установленому законодавством України порядку.

Постоновою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. N 850 «Про затвердження Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України» пункт 1 зазанчається що Секрета-ріат Кабінету Міністрів України є постійно діючим органом, що забезпечує діяльність Кабі-нету Міністрів України. Секретаріат у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України, Регламентом Кабінету Міністрів України (950-2007-п), актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням, а також наказами Міністра Кабінету Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. N 850 визначені основні зав-дання Секретаріату:
Основними завданнями Секретаріату є організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, Міністра Кабінету Міністрів України та міністра, який не очолює міністерство.
Відповідно до пункту 5 Постанови Секретаріатом керує Міністр Кабінету Міністрів України
(Керівник Секретаріату Кабінету Міністрів України), відтак Мінстр Кабінету Міністрів України є особою що обізнана з питань, що є у віданні Кабінету Міністрів України, а також щодо того, в віданні якох посадовох осіб Кабінету Міністрів України є питання захисту кордонів і терито-ріальної цілосності України.

Відповідно до статті 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком дер-жави.
Відповідно до статті Стаття 40 Конституції України усі мають право направляти індиві-дуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і грома-дянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
А саме в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обме-ження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пункт 3 статті 4 Пакту про громадянські і політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73) Документ 995_043, на сайті Верховної Ради України розміщений як чинний, забов’язує Україну як державу (за відо-мостями з сайту ООН 24 серпня 1991 року Українска Радянська Соціалістична Республика змінила свою назву на Україну) негайно інформувати інші держави, що беруть участь у цьо-му Пакті, за посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про по-ложення, від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого рішення. Має бути також зроблено повідомлення через того ж посередника про дату, коли вона припиняє такий відступ.
Відповідно до статті 2 Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів (Доку-мент 994_001-09 ратифікований Законом України Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 20.05.2020):
1. Кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
2. Кожна Сторона вживає необхідних заходів у своєму національному законодавстві для впровадження положень щодо доступу до офіційних документів, передбачених цією Конвен-цією.
3. Такі заходи повинні бути прийняті не пізніше набрання чинності цією Конвенцією сто-совно відповідної Сторони.

ЗУ «Про інформацію» (Документ 2657-XII введений в дію Постановою Верховної Ради 2 жовтня 1992 року N 2658-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
В стаття 1 цього закону дає визначення термінам:
документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі;
інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді;
Статтею 2 ЗУ «Про інформацію» визначені основні принципи інформаційних відносин:
- гарантованість права на інформацію;
- відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією;
- достовірність і повнота інформації;
Статтею 3 ЗУ «Про інформацію» затверджена державна інформаційна політика основ-ними напрямами якої є:
- забезпечення доступу кожного до інформації;
- забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації;
- створення умов для формування в Україні інформаційного суспільства;
- забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб'єктів владних повноважень;
Статтею 6 ЗУ «Про інформацію» закріплений обов’язок суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запиту-вачів до інформації;
Статтею 4 ЗУ «Про інформацію» визначені суб'єкти і інформаційних відносин:
- фізичні особи;
- юридичні особи;
- об'єднання громадян;
- суб'єкти владних повноважень.

Статтею 16 Пакту про громадянські і політичні права, статтею 6 Загальної декларації прав людини внесеної до Единого Державного Реєстру Нормативних Актів, гарантується визнання правосу’єктності кожній людини, де б вона не перебувала.
Статтею 1 Європейської Конвенцієї про захист прав людини і основоположних свобод (Документ 995_004 Дата набрання чинності для України 11.09.1997) Високими Договорними Сторонами гарантується дотримання прав людини, зазначених в частині першій Конвенції кожному, хто перебуває в межах їх юрисдикції.
Чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість якою надана Верховною Радою Украї-ни є частиною національного законодавства України ( стаття 9 Конституції України).
Міжнародним договором є письмова угода, що регулюється міжнародним правом, укла-дена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, містить-ся вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також не-залежно від її конкретної назви (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Високі договірні сторони уклавши низку міжнародних договорів щодо гарантій захисту прав людини взяли на себе забов’язання щодо їх забезпечення. Вигодонабувачем за цими міжнародними договорами може стати кожний, хто заявить своє право вимоги стововно на-даня гарантій сторонами міжнародного договору. Окремо варто зазначити право зворотньої вимоги у сторони, яка гарантувала дотримання прав і свобод людини в міжнародних догово-рах не закріплено.
Національне законодавство України гарантує дотримання прав і свобод людини кожному, хто перебуває на її території, проте не містить окремих нормативно-правових актів які б ре-гулювали б правовідносини України як держави і людини як суб’єкта права. Виходячі з зазна-ченого посадові особи, уповноважені на виконання забов’язань України як держави, забов’я-зані визнати права і свободи людини і забепечити їх дотримання в інтересах кожнного хто звертається до них них з відповідною вимогою використовуючі юридичну фікцію – фізичну особу, що створена Україною, як державою з використанням відомостей про конкретну людину, що не є юридичною фікцією.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (Документ 2704-VIII від 25 квітня 2019 року) єдиною державною (офіційною) мо-вою в Україні є українська мова, а статус української мови як державної є невіддільним еле-ментом конституційного ладу України як унітарної держави і передбачає обов’язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя.
З метою забезпечення конституційних положень про державний статус української мови та уніфікації вживання правописних норм Кабінет Міністрів України Постановою № 437 від 22 травня 2019 р. затвердив кодифікований правопис української мови.
Відповідно до правил українського правопису (§ 49) з великої букви пишемо власні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Іва́ н Петро́ вич Котляре́вський, Воло-ди́мир Іва́нович Верна́дський, Ле́ся Украї́нка (Лари́са Петрівна Косач), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна), Юрій Клен (Освальд Бургардт), Нестор Літопи сець, Клірик Острозький…
Відповідно до статті 28 Цивільного Кодексу України ім’я фізичної особи складається із прізвища, власного імені та по батькові.
Тобто написання імені людини відрізняється від написання так званного імені фізичної особи, хоча для складання імені фізичної особи (термінологія ЦКУ, стаття 28) використані відомості про ім’я людини. Ну і на додаток в пункті 3 статті 28 ЦКУ зазанчено що Ім'я фізич-ній особі надається відповідно до закону, тоді як людині ім’я надається батьками.
Підсумовуючи вищевикладене повідомляю, що
- користуючись правом на доступ до інформації;
- приєднуючись до міжнародних договорів з захисту прав і свод людини, громадянина, зокрема до Європейської Конвенцієї про захист прав людини і основоположних свобод в якості сторони вигодонабувача гарантованих людині міжнародними угодами прав і свобод, автор звернення, людина на ім’я, надане батьками : с т а н і с л а в звертається до особи, уповноваженої на виконання забов’язань України як держави, вико-ристовуючи своє право вимоги відповідно до перелічених вище міжнародних договорів і при-писів національного законодавства використовуючи юридичну фікцію – фізичну особу з найменуванням Семчук Станіслав Володимирович до особи, уповноваженої на виконання забов’язань відповідно до її компетенції з наступними питаннями:
- оформлення державного кордону базується на комплексі нормативних актів. Правовий аспект проходження сучасного державного кордону України визначає стаття 5 Закону Ук-раїни «Про правонаступництво України» 1991 р.: «Державний кордон Союзу РСР, що відме-жовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України»
Для остаточного визначення кордонів між сусідніми державами необхідно укладення між-народних договорів. Стаття 2 Закону України «Про державний кордон України» 1991 р. заз-начає, що «Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а та-кож між народними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Ра-дою України»
Найважливішим питанням договірно-правового оформлення державного кордону є питан-ня делімітації та демаркації. Делімітація кордону передбачає позначення лінії проходження кордону на великомасштабних топографічних картах і ії опис. Демаркація кордону передба-чає позначення лінії кордону на місцевості та її опис).
Офіційним документом для нанесення державного кордону на топографічну карту або на офіційне видання політико-адміністративної карти є погоджені сторонами матеріали делімі тації та демаркації.
Заходи з делімітації та демаркації державних кордонів між колишніми республіками СРСР не проводилися. Роботи з встановлення адміністративних кордонів союзних республік згідно конституцій СРСР 1924, 1936 і 1977 рр. СРСР виконувались у неповному обсязі.
План демаркації українсько-російського державного кордону на 2014 р. планувалося зат-вердити на черговому (дев’ятнадцятому) засіданні Спільної українсько-російської демарка-ційної комісії, яке мало відбутися 18–20 лютого 2014 р. Зазначене засідання не відбулося, відповідно виконання робіт із демаркації українсько-російського державного кордону з 2014 р. призупинено.
Також немає юридичної визначеності із західними кордонами України. Наприклад не знай-шла свого вирішення у двосторонніх переговорах Угода про делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі, польові роботи з демаркації українсько-молдовського державного кордону на сьогодні у повному обсязі не за- вершено, не виготовлено підсумкові документи демаркації.
Крім того необхідне систематичне врахування змін, що відбуваються на місцевості, для відображення їх на топографічних й інших картах які укладаються та готуються до видання.

Черговий Е-100 АДПСУ,

1 Attachment

Publishinfo, Кабінет Міністрів України

1 Attachment

צ ̦.

[ Повідомлення сайту: вищенаведений текст неправильний закодований, тож невідомі символи було вилучено.]